Специально для одного человека, который давно просил - мои два говностишка на украинском. Я уже давно не пишу стишки ни на русском, ни на украинском,
потому что гениальна я в прозе))), но раз просили, битте. Я их уже когда-то выкладывала, и одно повествует о любви к Малфою-старшему (написано в период острой люциусомании), второе - о любви к Берлину (берлиномания заканчиваться и не думает, кстати):
читать дальшеЛ. Малфою
Це, напевне, так легко – повільно тебе забувать,
Тихий жмуток журби раз у раз у кишеню ховати
І забувши про все, пити чай із листочками м’яти,
І чогось відсьогодні зимового дива чекать.
Це, напевне, так важко – зустрітися знов у юрбі –
Твоє світле волосся та губи – зі смаком полину
І, ламаючи руки, благать шоколад у Люпіна,
Бо ти знов, мов дементор, мене полишаєш в журбі.
Це, напевне, так сумно – ховати свої почуття
В тихій світлій кав’ярні, де осінь наллє мені кави
Вбий кохання Авадою – будь же до мене ласкавий! –
Бо ти досі для мене неволя, кохання, життя...
Це, напевне, так боляче – пити у розпачі біль
І молитись за тебе, нечулого, кожної ночі
Прокидатись, вві сні знову хмарні побачивши очі –
І тікати від себе – хоча не втечеш звідусіль.
* * *
Це як пити кохання – та знову із присмаком рути,
Це як губи до крові – бо хочеться в небо кричать...
Це, напевне, так важко – повільно тебе забувать
Це, напевне, так легко – ніколи тебе не забути.
«Берліну»
Раз у раз відчуваючи смуток, я дивлюсь туди,
Де ховає Тіргартен усі мої жалі і болі.
І у Шпреє на мене, здається, дістане води,
І лиш тут я насправді жива, і лиш тут я на волі.
А на Унтер-ден-Лінден, як завжди, всі липові крони
Трохи гірко-духмяно запахли – так пахне печаль
Ти молися за мене, моя Сталінградська Мадонно –
У Берліні весна, а у серці за осінню жаль.
Ця «der Herbst», що солодка, як мед, і така ж золотава
Назавжди залишила у світлі своїх сподівань
А у Львові, не брешуть, усе ж найчарівніша кава,
Тож я тут п’ю лиш «цвай бір», насправді, бо що мені «айн»?
І я кожного разу до себе кажу – це востаннє –
Скільки можна вертатись в одне з найфатальніших міст?
Ти не гнівай на мене, моє сірооке кохання
За такий закороткий, смішний і безглуздий мій лист:
«Я сиджу і курю під Стіною, на Східному боці,
Наді мною, оспіване, дихає небо Берліна,
Я, напевне, приїду лише у наступному році…
Prosit, милий! Бувай. Я за пивом. З любов’ю, Аліна».