Я всё-таки завершу стихотворный флэш-моб, поэтому сегодня сразу два стихотворения, которые, собственно, моб и закрывают.

И первое из них - "Флейта-позвоночник" Маяковского.
Маяковский вообще гений, а это - это то, как я представляю любовь. И именно поэтому всегда бегу от неё, ибо нет ничего страшнее
Оно длинное, посему - ссылкой. Ну, кто не читал)
az.lib.ru/m/majakowskij_w_w/text_0070.shtml

А второе - тоже о любви и СТРАДАНИЯХ . Имхо, одна из лучших современных украинских поэтесс, которая плетёт удивительное волшебство из слов. Увы, не могу перевести на русский, тут такие слова, что я и не знаю аналогов.
Напруження листя і заціпеніння шорсткаве,
І вересня вереск, як шурхіт, промовлений вголос.
Я питиму каву—і матиму втому до кави.
Я стята тобою, як двічі надсічений волос...
Ти сіль мого світу. То як же прожити без солі?
Я ладна віддати усе, щоб тебе захистити.
Напруження листя, верхівки прозорі та голі.
Даруй мені волю і гіркість —ту каву допити.
Не стань мені снігом, що стане —і вперше, і вдруге...
Не стань мені братом, бо зможу в собі шкодувати
Розтерзане серце. І, чуєш, не будь мені другом...
А тільки отим, що єдиний у світі... Чи катом... (с) Маріанна Кіяновська